«Найвеличніший пивний забіг»: реальна історія дружби під час війни, враження перекладача та історія створення обкладинки

Книжка Джона «Чіка» Доног’ю та Дж. Т. Моллой «Найвеличніший пивний забіг. Спогади про дружбу, відданість та війну» — неймовірна історія, заснована на реальних подіях часів В’єтнамської війни.

У центрі сюжету — двадцятишестирічний Джон Доног’ю, відомий як Чік. Одного вечора 1967 року він відпочивав із друзями в нью-йоркському барі, де почув пропозицію, яка здавалася чистим божевіллям: поїхати до В’єтнаму, знайти знайомих солдатів, передати їм звістки з дому та випити разом банку пива. Поки інші лише обговорювали цю ідею, Чік вирішив діяти.

Невдовзі він вирушив на вантажному судні через океан до В’єтнаму — з ірландською вдачею та наплічником, набитим пивом. Так почалася дивовижна подорож, яка поєднала гумор і небезпеку, дружбу й випробування, легкість пригодницького роману та жорстоку реальність війни.

Сьогодні історія Чіка відома далеко за межами США. Вона лягла в основу фільму «Великий пивний забіг» (The Greatest Beer Run Ever), а сама книжка стала однією з найяскравіших документальних розповідей про людяність посеред воєнного хаосу.

Перекладач Андрій Маслюх про книжку «Найвеличніший пивний забіг»

Отже, «Найвеличніший пивний забіг» Чіка Доног’ю. Один із найпростіших текстів за всі мої роки у перекладі, написаний так просто, що перекладати його було доволі складно (хто скуштував перекладацького хліба, той одразу збагне, про що я). Адже Чік — не письменник, де ж пак; він моряк, гірник і ще багато хто, а на мій львівський погляд — навіть такий собі міський батяр по-американськи. Тож писати — це трохи не його, і навіть співавторство журналістки Дж. Т. Моллой зарадило тут не конче. Але не в тому річ. Читача ця книжка «бере» не письменницькою майстерністю автора, а насамперед щирістю, і простота викладу цьому, мабуть, лише сприяє.

Плавання з Нью-Йорка через Атлантику, Панамський канал і Тихий океан до Куїньона у В’єтнамі (до речі, тамтешні власні назви виявилися для перекладача теж далеко не подарунком), пригоди, які випали на долю автора як поблизу лінії фронту, так і в нібито безпечнішому тилу, повернення після всього пережитого назад у Штати — все це описано жваво, щиро і з гумором. Як то зазвичай у мене буває, прощатися під кінець роботи над книжкою з головним героєм та іншими персонажами було вже аж якось шкода.

Здебільшого будь-які мемуари хоч-не-хоч просякнуті духом того, що сталося згодом, себто, з тієї перспективи, майбутнього: це, певно, неминуче. Так і тут: обізнаність із долею, яка спіткала Південний В’єтнам у подальші роки, додає певного настрою і авторові, і читачеві.

Наприкінці книжки є один розділ, який сподобався мені чи не найбільше й нагадав і «Кульбабове вино» Рея Бредбері, і твори Марка Твена. Це — опис життя у дільниці Інвуд на Мангеттені в ті часи. «На півночі там тече потік Спайтен-Дайвіл (у перекладі з нідерландської — «Вируючий диявол»), на сході — річка Гарлем, а на заході — могутній Гудзон, води якого діти вважали тоді придатними для плавання. Це було схоже на життя у зачарованому лісі посеред найбільшого мегаполіса країни — у міському раю, гідному Робіна Гуда та його веселих хлопців. Як і розбійники з Шервудського лісу, діти Інвуду трималися разом». Сподіваюся, читачам стане терпцю дістатися аж сюди: вони не пошкодують ☺

Історія створення обкладинки від творчої майстерні «Аґрафка»

Читання цієї книги викликає дуже широкий спектр емоцій: усмішка від комічності ситуації змінюється злістю від усвідомлення, наскільки швидко війна знецінює нормальність.

Ця історія не про ексцентричний жест, а про потребу бути поруч – навіть коли це небезпечно й нелогічно. Про маленькі, майже наївні вчинки підтримки, які насправді тримають людей на плаву. Ми намагалися зафіксувати саме це – людську впертість залишатися людьми, попри все.

Працюючи над обкладинкою до «Найвеличнішого пивного забігу» ми зосередилися на відчутті крихкої межі між легкістю й серйозністю теми. Ми ескізували і експериментували з різними композиційними підходами, аби віднайти найбільш влучний візуальний образ. Остаточна композиція обкладинки побудована на контрасті світла і мороку, сонячного відкритого простору і густого тропічного лісу, що огортає книгу.

Про що книжка «Найвеличніший пивний забіг»

«Найвеличніший пивний забіг» — це більше, ніж історія про пиво чи авантюрну подорож через пів світу.

Це книжка про дружбу, відданість і потребу підтримувати близьких навіть тоді, коли навколо панують страх, невизначеність і війна. Автор чесно розповідає про власні пригоди, зустрічі із солдатами на передовій, небезпечні ситуації та зміни, які відбулися з ним після побаченого.

Особливу цінність виданню додає те, що історію розказано не лише від імені Чіка, а й через спогади військових, яких він відвідав у В’єтнамі.

Завдяки цьому книжка стає живим свідченням епохи та нагадуванням про те, наскільки важливими можуть бути навіть найменші прояви людської підтримки.

Про автора

Джон «Чік» Доног’ю — колишній морський піхотинець США, моряк торгового флоту та профспілковий діяч.

Народився 1941 року в Нью-Йорку. У сімнадцять років вступив до лав морської піхоти США та проходив службу на Філіппінах і в Японії.

У листопаді 1967 року вирушив у подорож до В’єтнаму, щоб відвідати знайомих солдатів зі свого району та привезти їм пиво. Через наступ Тет він затримався у країні довше, ніж планував, і повернувся додому лише навесні 1968 року.

Саме ця подорож стала основою книжки «Найвеличніший пивний забіг», яка згодом здобула міжнародну популярність і була екранізована.